Батьківщиною св. Йосипа Піснеписця була Сицилія. При своїх релігійних батьках малий Йосип уже змалку почав виявляти дух особливої побожності. Коли Сицилії почав загрожувати наїзд жорстоких варварів, побожний юнак мусив шукати разом з батьками безпечнішого місця. Згодом він розлучився з ними та вступив до монастиря в місті Солуні Македонської митрополії.
У монастирі Йосип звернув на себе увагу співбратів-ченців своєю мовчазністю і духом молитви, великою здержливістю та трудолюбністю. Захоплені побожністю Йосипа, вони звернулися до Солунського єпископа з проханням висвятити його на священика.
По висвяченні на ієромонаха Йосип ще ревніше намагався жити в дусі віри й любові. Саме в той час відвідав Солунський монастир св. Григорій Декаполіт, який так полюбив о. Йосипа за святість життя, що коли збирався в подорож до Царгорода, то взяв його з собою.
У Царгороді замешкали обидва при церкві св. Сергія і Вакха. Коли імператор Лев Вірменин почав переслідувати правовірних за вшановування св. образів, св. Григорій ходив по місту і заохочував мешканців Царгорода непохитно стояти в правдивій Христовій вірі і не давати зводити себе на манівці. Його повчання спали на народ, наче рання, свіжа роса на зів’ялі квіти після денної спеки. На прохання вірних послав Григорій о. Йосипа до Папи Лева ІІІ в Рим просити його оборонити переслідуваних. О. Йосип охоче взяв на себе те важливе й небезпечне завдання, сів на корабель і вирушив до Рима. Але іконоборці довідалися про це, наздогнали його корабель і примусили причалити до пристані острова Крит. Там скували його ланцюгами і кинули в тюрму, де він утішив ув’язнених і терплячих за св. віру. Його заохоти так захоплювали в’язнів, що вони мужньо зустрічали мученицьку смерть за Божого Сина, образів якого не хотіли топтати.
Святий не загинув мученицькою смертю, бо тієї самої ночі, коли імператора було вбито, йому явився в темниці св. Миколай, який чудесним способом звільнив його з кайданів та завів до Царгорода.
Опинившись несподівано в столиці, о. Йосип замешкав за містом, біля церкви св. Івана 3олотоустого; туди забрав він і мощі св. Григорія Декаполіта, який вже відійшов по небесну нагороду. Згодом там поставили монастир, куди вступило чимало побожних чоловіків, щоб далеко від світового гамору служити тільки Богові та дбати про спасіння душі.
О. Йосип мав у себе також мощі св. апостола Бартоломія, при яких почали діятися численні чуда. Тоді о. Йосип задумав поставити на честь того Святого церкву, а також написати кілька похвальних пісень. 3 тією метою став просити собі в Бога мудрості й помочі. І справді, в навечір’я свята св. Бартоломія йому явився св. апостол, взяв з вівтаря св. Євангеліє, поклав йому на груди, поблагословив його, дозволивши складати релігійні пісні. Після цього о. Йосип складав не тільки пісні на честь св. Бартоломія, але також багато канонів на честь інших Святих, а передовсім Пресвятої Богородиці.
У Царгороді настали часи кривавих міжусобиць на царському дворі, тоді о. Йосип ще двічі карався на засланні. В часи спокою він послуговував св. патріарху Ігнатію – еклезіарху церкви св. Софії, якого дуже шанував патріарх Фотій, називаючи його Божим мужем і посилаючи до нього високих церковних посадових осіб на духовні навчання.
Останні роки свого життя провів св. Йосип Піснеписець у великій пошані. Коли смертельно занедужав, Бог об’явив йому близький кінець земного життя. Приготувавшись до смерті, прийняв о. Йосип св. Тайни, склав Богові подяку за всі ласки, помолився за Церкву, поблагословив усіх присутніх і спокійцо, з веселим серцем віддав Богу свою праведну душу в Світлий Четвер 883 року. Мав він тоді майже сто літ.
Один його приятель, що жив далеко від Царгорода, бачив у видінні Пресвяту Богородицю в оточенні Святих, що зустрічали душу праведника, як вона виходила з тіла, і чув голос св. ангелів: “Це Йосип Піснеписець, прикраса всієї Церкви, що став гідний ласки Святого Духа, наслідував життя апостолів і мучеників та описав їхні діла, тому сьогодні Він розділяє з тими Святими шану.

СВЯТИЙ ЮРІЙ МАЛЕЙСЬКИЙ.
У Південній Греції, на горі Малей, в V сторіччі жив на самоті побожний Божий слуга Юрій. Його праведність так оспівується в нашій церковній богослужбі: “Осяяний світлом Пресвятої Трійці, він залишив світ і за Божим проводом ішов дорогою спасіння. Він виправдав своє ім’я Георгій, що означає “управитель ріллі”, бо дбайливо обробляв землю свого серця та в терпінні приносив Богу плоди засіяного в ньому насіння правди й чесноти. Він знайшов спокій душі, якого не може дати світ. Він став провідником і лікарем душ.
Жодна буря беззаконня не змогла стривожити його душі; не заманила його ніяка принада розкоші. В ньому перебувала Божа ласка і прикрашала його своїм світлом. Служивши Богові, він прогнав від себе диявольські полки та зберігся від їхніх сітей і засідок. Захоплений надією майбутньої слави, він охоче зніс усі труди і дійшов щасливо до кінця. Він щасливий і навіки буде йому добре, бо, злучившись з ангелами, дістав вічну нагороду за труди дочасного життя. Тому ми святкуємо день його смерті, стоячи довкола його мощей, з яких йде оздоровлення”.