У середньовіччі популярною була духовна книжка “Драбина досконалості, або “Драбина до раю”. Написав її св. синайський ігумен Іван, що від своєї книжки одержав назву Ліствичник, або Клімак (клімас-ліствица – драбина). Був він учнем св. Григорія Назиянського; родом, мабуть, з Палестини. Коли йому було 16 літ, він покинув світ і вступив до монастиря, що стояв біля підніжжя гори Синай.
Єгипетський монах Аммоній, який був там близько 370 року, засвідчує, що синайські монахи вели там дуже суворе життя. Не вживали вони ні хліба, ні м’яса, ні вина, а живилися головно фіrами й жолудями. Шість днів проводили по самітних келіях на горі, а в суботу сходилися до спільної церкви, що стояла на тому місці, де колись Бог об’явився св. Мойсеєві в палаючому кущі. У церкві відправляли Литію, приступали до св. сповіді, а в неділю були на Службі Божій, приступаючи спільно до св. Причастя. Після богослужби розходилися знову до своїх келій. Богомільці були висушені постами й нічними чуваннями. Були між тими монахами юнаки, які так ревно наслідували різні чесноти й впокорення старших, що були швидше схожі на ангелів, ніж на людей.
Перед тим, як Івана прийняли до монастиря, він відбув 4 роки новіціяту, після чого його допустили до монаших обітів і віддали під духовний провід старого й праведного монаха Мартирія. В день “пострижин” ігумен Стратеrій сказав про Івана, що він буде великою зорею світу. Коли одного разу прийшов Мартирій зі своїм учнем до блаженного Анастасія Синаїтського, той, побачивиши Івана, спитав Мартирія, звідки в нього такий учень.
– Я постриг його! – відповів Мартирій.
Здивований Анастасій сказав тоді:
– Ти постриг ігумена Синайської гори!
Іншим разом прийшов Мартирій з Іваном до старенького монаха в Ґудійській пустині, Івана Саваїти. Блаженний Іван обмив молодому учневі ноги та ще поцілував його руку. Учень Саваїти, Степан, спитав тоді свого вчителя, чому він обмив ноги учневі, а не учителеві? А той відповів:
– Не знаю, хто той молодий монах, але я прийняв ігумена Синайської гори і йому обмив ноги.
Ті передбачення згодом сповнилися. Зі своїм духовним провідником Мартирієм прожив Іван 19 літ. Після його смерті, поселився св. Іван на 35 році життя у пустинній місцевості Тола, де вів самітне життя. Тільки кожної суботи й неділі він приходив до церкви на спільні богослужби і прийняття св. Тайн. У своїй самітній келії _св. Іван багато молився, заливався ревними слізьми розкаяння, якими оплакував свої й людські гріхи, та просив Божого милосердя. Від частих сліз називали його печеру “сльозоточивою”. Завжди чував над своїм серцем, щоб не було в ньому ніяких чуттєвих пожадань, аби без перешкоди підносити дух до свого Творця. У їжі й спочинку був поміркований даючи своєму тілу тільки необхідне. Про сердечність й успішність його молитов свідчить така подія. Одноrо монаха, Мойсея, який бажав наслідувати його чесноти, Святий прийняв за учня. Одного разу сказав йому св. Іван переносити землю з одного місця в інше, більш відповідне для грядок. Коли втомлений працею й спекою Мойсей спочивав в тіні звисаючої скелі, св. Іван у той час задрімав по довгих молитвах. Раптом постав перед ним світлий муж і сказав до Святого з докором: “Ти тут, Іване, спочиваєш, а Мойсей – у небезпеці!” Св. Іван відразу пробудився та став сердечно молитися за свого учня. Коли ввечері Мойсей вернувся додому, Святий спитав його, чи часом він не мав того дня якоїсь пригоди. Мойсей розказав:
– “Коли я ліг у тіні звисаючої скелі, несподівано почув твій голос, що кликав мене по імені. Я пробудився і відступив від скелі. В ту хвилину відірвався від скелі великий камінь і з шумом упав на те місце, де я спочивав”.
Св. Іван крізь сльози дякував Богу, що вислухав його молитви і зберіг його учня від неминучої смерті.
Іншим разом прийшов до Святого монах Ісаак і з плачем розповів йому, що має труднощі з тілесними похотями. Тоді Святий сказав: “Помолімся, брате, разом!” Під час сердечної молитви, коли ще Ісаак лежав хрестом на землі, Бог вислухав їхню молитву й повернув Ісаакові душевний спокій. Щасливий монах щиро дякував Богу за ту ласку, а св. Іванові – за його поміч.
Хоч св. Іван вів самітне життя пустинника, проте охоче давав повчання й поради тим людям, що приходили до його келії й просили в нього духовної милостині. Коли з тієї причини деякі монахи почали осуджувати Святого, що він – балакун і шукає пустої слави між людьми, він прийняв той закид як братнє застереження, перестав говорити й цілий рік провів у суворій мовчанці, щоб не давати нікому нагоди для наклепів. Це справило на монахів таке сильне враження, що весь монастир просив Святого знову заговорити і давати цінні повчання та поради потребуючим людям, що приходили до нього.
Коли св. Іван прожив 40 літ самітним життям, помер у Синайському монастирі ігумен. Після похорону прийшли до св. Івана монахи з того монастиря та просили його стати їхнім ігуменом. Він вислухав їхнє сердечне прохання й став настоятелем; було йому тоді 75 літ. У той час, на прохання ігумена в Раїті, він написав свою славну книжку “Драбина до раю”, в якій вчив віруючих різними ступенями чесноти підійматися догори, щоб дійти християнської досконалості. Хто прагне її, повинен починати від невинності, впокорення, міри і поволі доходити до самої вершини богословських чеснот віри, надії й любові. Книжка написана у формі афоризмів і насичена цікавими прикладами з монашого життя.
Як в Палестині й Арабії настала велика посуха св. Іван, наче другий Ілля, звернувся в сердечній молитві до Божого милосердя й випросив людям щедрий дощ. Слава св. ігумена Івана Ліствичника була така велика, що сам Папа св. Лев Великий написав до нього листа з проханням молитов, приславши йому вервиці й гроші на прожиток для тих прочан, що приходили до Синайського монастиря. Їх бувало дуже багато – до 600 чоловік. Одного разу під час прощі в славному монастирі сталося чудо: якийсь чоловік в старовинній одежі послуговував прочанам під час обіду. Після того він непомітно зник. Монахи дивувалися й старалися збагнути, чи це була ангельська з’ява, чи, може, сам св. пророк Мойсей прибув у тілесному вигляді на своє давнє місце послужити визнавцям Христа-Месії.
Настоятелем св. Іван був 4 роки. Коли йому виповнилось 80 років, він покинув тяжку для себе посаду, а незабаром спокійно спочив у Бозі в своїй пустельні 605 року. Перед його смертю духовний учень св. Івана, наступник в ігуменстві преподобний Юрій, просив не дати їм надовго розлучитися. Його бажання сповнилося, він перейшов до кращого життя через кілька днів після смерті свого вчителя.
Крім “Драбини до раю”, св. Іван написав ще поважного листа до настоятеля монахів у Раїті, в якому обмірковує обов’язки правдивого пастиря душ.