Св. Теофілакт прибув юнаком з Азії до Царгорода. Патріарх Тарас, сподобавши собі побожного хлопчину, дав йому добру освіту. Побачивши, що він має поклик до чернечого життя, св. Тарас послав його разом з юнаком Михайлом до монастиря, який сам заснував над Босфором. Коли вони прожили там кілька років і виявили свою побожність, св. Тарас викликав їх до Царгорода і висвятив Теофілакта на єпископа Нікомідії, а Михайла на єпископа Синади.
Як єпископ св. Теофілакт віддався повністю молитві й доброчинності. Він опікувався вбогими, вдовами, сиротами й божевільними, а свою любов до сліпих, калік і недужих виявляв тим, що ходив з рушником, обмиваючи та перев’язуючи їхні рани.
Коли імператор Лев Вірменин відновив іконоборчу єресь, наступник св. Тараса на патріаршому престолі св. Никифор скликав Собор, що відбувся у Царгороді в присутності імператора. Св. Теофілакт та інші вчені єпископи достойно й переконливо пояснили слушність вшанування св. образів, а водночас помилку іконоборців, однак імператор залишився затверділим у своїх єретицьких поглядах. Коли вже всі промовці висловились, св. Теофілакт став перед імператором і сказав пророчі слова:
“Я знаю, що ти погорджуєш Божою терпеливістю. Але, наче буревій, впаде на тебе нещастя й страшна смерть, і не буде нікого, щоб тебе врятувати”.
Страшне пророцтво про смерть імператора сповнилося слово в слово. Коли 820 року він був на Утрені в день свята Христового Різдва, на нього напали змовники; імператор ухопив з вівтаря хреста і став ним боронитися, але напасники вбили його в капличці, поки прибула оборона.
