СВЯТИЙ МИХАЙЛО СИНАДСЬКИЙ
Св. Михайло Синадський ще в ранній молодості посвятив себе службі Богові в монастирі. Згодом св. Тарас, Царгородський патріарх, якому була відома велика побожність ченця Михайла, висвятив його на єпископа Синади.
Коли візантійським імператором став Лев Вірменин, великий противник св. образів, то закликав до своєї палати тодішнього патріарха св. Никифора й інших єпископів та ченців для дискусії з єретиками-іконоборцями. Католицькі владики добре знали погляди імператора, тому відмовилися від диспуту з противниками св. Церкви. На те імператор сказав їм:
– Я є сином Церкви і як безсторонній посередник хочу вислухати обидві сторони.
Тоді виступив Михайло Синадський і сміливо заявив:
– Царю, якщо ти лише посередник, то чому не робиш того, що належить йому чинити? Ти єретикам сприяєш у поширенні безбожних догм. Тим часом ми, залякані твоїми едиктами, не сміємо й відізватися. Це не є суд посередництва, а тиранії.
Подібно говорили й інші владики, але імператор не визнав їхні докази слушними і прогнав з палати. Деяких згодом ув’язнив, інших прогнав з краю, серед яких і св. Михайла. Але Святий не злякався царського переслідування. Гнаний з місця на місце, він усюди боронив вшановування св. образів, а напучуваннями й прикладом свого життя закріплював між людьми Христову правду. Закінчив св. Михайло Синадський своє життя визнавця на засланні приблизно 818 року.

СВЯТА ЄВФРОСИНІЯ ПОЛОЦЬКА
З християнізацією українського народу на наших землях зароджувалось та розвивалося чернецтво. Центром українського монашого життя був Києво-Печерський монастир, де засіяли святістю Антоній, Теодосій та багато інших печерських подвижників. 3 того монастиря ідея спільного чернечого життя поширилась по всій Київській Русі.
Однак чернецтво у нас, як і в усіх народів, було і є привілеєм не лише чоловіків. Жіноцтво теж має свої монастирі і правила. На ІІ Ватиканському Вселенському Соборі було зазначено, що “від самих початків у Христовій Церкві були мужі і жінки, що nрактикуванням євангельських рад намагалися з більшою свободою йти за Христом, точніше Його наслідувати і провадити життя, посвячене Богові. Багато з них, надхнені Святим Духом, вели життя пустинне або засновували чернечі родини, які Церква своїм авторитетом радо підтримала і апробувала. В монастирях покликані Богом до виконування євангельських рад особи посвячуються Господеві, йдучи за чистим, убогим та послушним Христом, який відкупив та освятив людей. Вони з любов’ю, що Святий Дух вливає в їхні серця, живуть для Христа і його Тіла, тобто Церкви. І чим ревніше вони з’єднуються з Христом, тим багатшим стає життя Церкви, а її апостолят стає живішим і пліднішим”. Так було спочатку, так триває й тепер.
За св. Василія Великого в Понті, над річкою Іріс, постали два монастирі жіночии і чоловічий. Макрина, сестра св. Василія Великого, її мати Емелія, деякі побожні жінки та колишні домашні служниці оселилися в монастирі для досконалого богомілля. Макрина склала для свого монастиря відповідні правила, що свідчать про її великий розум і побожність.
Подібно було й на наших землях. Вже в перших сторіччях християнської України поставали жіночі монастирі, де шляхетні дівиці посвячували себе Богові. Про це свідчить гарний приклад св. Євфросинії Полоцької, ігумені монастиря святого Спаса.
У світі ця свята називалась Предислава. Була вона дочкою полоцького князя Юрія Всеславича (по прямій лінії п’ятого потомка великого князя св. Володимира, який, поділивши Київську державу між своїх 12 синів, Полоцьке князівство передав Ізяславові. По ньому прийшли: Вишеслав, Вратислав, Всеслав і Юрій). Жила вона в ХІІ сторіччі (1102-1173). За переданням, Предислава з молодих літ була розумною і побожною дівчиною. Християнські батьки, князь Юрій і Софія, дали дітям добру освіту, як світську, так і релігійну.
Предислава в усьому випереджала своїх братів і сестер. Вона любила читати духовні книги, зокрема Святе Письмо. І хоч жила в княжих достатках та була надзвичайно вродливою, проте не манив її ні світ, ні його розкоші. 3 духовних читань Предислава пізнала, яким величним, премудрим, всесильним та предобрим є Бог, її Творець. Його вона полюбила всім серцем, тому й забажала посвятити Йому своє життя. Багато славних боярських і княжих синів сватались до неї, та даремно, бо праведну дівчину не цікавив жоден земний вельможа. Вона серцем і душею неподільно полюбила Небесного Царя. А коли батько, князь Юрій, хотів її силоміць заручити з гарним і багатим княжичем, вона потай втекла з батьківського дому до жіночого монастиря, ігуменею якого була колишня княгиня Романія. Побачивши молоду, прекрасну князівну, довго вагалася, чи прийняти її до монастиря, боячись гніву її батька. Та коли переконалась у справжній любові Предислави до Бога, доручила постригти княжну в черниці й зодягнути в монаший одяг, надавши Предиславі монаше ім’ я – Євфросинія.
Віднайшовши монастир, у якому Предислава посвятила себе Богові, батьки й уся родина зі сльозами благали її залишити суворе монастирське життя й вернутися додому, але свята дівчина, пам’ятаючи слова Спасителя: “Хто любить батька, матір, братів,сестер більше, ніж мене, той недостойний мене”, заспокоїла батьків і родичів, запевняючи їх, що вона тепер щаслива, бо заручена з Небесним Нареченим. Такими словами вона трохи втихомирила біль батька й матері та залишилась у монастирі, ступаючи щораз вище по дорозі християнської праведності.
Євфросинія недовго пробула в монастирі ігумені Романії. Ведена Святим Духом, вона попросила Полоцького єпископа Іллю дозволити їй жити на самоті, в комірці біля катедральної церкви Божої Премудрості. Таким чином вона бажала наслідувати давніх дівиць у Єрусалимі, що жили при святинях в окремих приміщеннях. Владика, бачачи її ангельське життя і палку любов до Бога, дозволив це. Там Євфросинія вела повне покути, молитв, постів життя на честь Господа. Переписувала побожні книги, поширюючи науку й славу Божу в народі. Коли ж їй за ті книжки платили, вона гроші роздавала бідним.
У такому самітному стані перебувала Євфросинія кілька років. Аж однієї ночі у сні з’явився їй ангел, взяв її за руку, вивів за місто до хутора Сілець, де була мала дерев’яна церковця святого Спаса, і так до неї промовив: “Тут треба тобі замешкати, бо через тебе Господь хоче багатьох вивести на спасенну дорогу”. Таке об’ явлення повторилося Євфросинії тричі. На те праведна черниця відповіла: “Готове серце моє, Господи” Таке саме видіння мав і єпископ Ілля, якому ангел сказав: “Введи Божу слугиню до церкви Спасителя в Сільці й примісти її при ній, бо Господь бажає, щоб там постав монастир Богові посвячених дівиць”. Коли єпископ сказав Євфросинії про своє видіння і дізнався, що й вона у сні бачила ангела та чула від нього таку ж саму Божу волю, вони спільно подякували Господеві за велику ласку. Відтак владика запросив до себе князя Юрія, батька Євфросинії-Предислави, а також князя Бориса, її дядька, і бояр та промовив до них: “3 волі Божої, об’явленої мені і Предиславі, даю їй місце в Сільці. Нехай там постане дівочий монастир”. Усі з цим погодилися, разом з єпископом відвели туди Євфросинію і там, при церкві святого Спаса, поселили її в маленькій хатині, а потім збудували монастир для жінок, які бажали в чистоті й невинності серця служити Богові. Господь благословив той монастир святими та численними покликаннями побожних дівиць, які прагнули посвятити служінню Богові все своє життя. Їхньою провідницею й ігуменею була Євфросинія. Під її вмілим проводом молоде стадо зростало і міцніло: Боже благословення було над ним.
Боговгодне життя Євфросинії було зразком для монахинь. Своїм прикладом вона заохочувала їх до щораз ревнішого служіння Богові й до набува’ння різних чернечих чеснот. Участю в церковних богослужіннях, побожними співами, турботою про красу Божого дому монахині причинились до піднесення Божої хвали. Сестри Спасівського монастиря дбали не лише про власне духовне й культурне багатство, а також допомагали своїм світським посестрам – навчали їх Божих заповідей, церковних пісень та інших корисних наук, щоб вони були розумними людьми свого народу.
Євфросинія запросила до монастиря для вивчання Святого Письма свою молодшу сестру Грядиславу, яка згодом прийняла монаший стан і стала називатися Євдокія. Незабаром ігуменя заохотила вступити до монастиря і свою двоюрідну сестру – княжну Звениславу, яка, віддаючи Євфросинії весь свій багатий одяг і дорогоцінності, приготовані собі на весілля, сказала: “Добродійко й сестро моя, візьми все це! Воно тепер для мене є нічим … Віддаю це все до церкви Спасителя; сама ж бажаю душею і серцем тільки єдиному Богові служити та свою голову схилити під солодке і легке його ярмо”. Ігуменя, радо її прийнявши, веліла постригти та зодягнути Звениславу в чернечий одяг, давши їй ім’я Євфрасія. Так жили співсестри Спасового монастиря в молитвах і постах, у святості душі й чистоті серця, служачи вірно Богові, Церкві й народові.
Дуже скоро той монастир став замалий, бо прибуло туди багато нових сестер. Тож Євфросинія вирішила збудувати нову муровану церкву разом з монастирем. Сестри щиро молилися, і за Божим благословенням церкву до року було споруджено. Перед самим закінченням, коли не вистачало цегли, св. ігуменя звернулася до Господа з сердечною молитвою: “Слава Тобі, Господи Чоловіколюбче, що дарував нам велике! Благаю Тебе, зволь нам дати ще й мале, щоб довершити будову церкви на честь і хвалу твого пресвятого імені”. Наступного дня, за Божою всемогутністю, знайшли одну піч, повну випаленої цегли, охолодженої та дуже міцної. Ця чудесна подія сталася на радість усім, за що сестри сердечно дякували Богові. Церкву було скоро закінчено.
На посвячення нової церкви святого Спаса в місті Сільці прибув єпископ з духовенством і князями, зібралось багато людей з міста й околиці – усі врочисто й радісно святкували. А Євфросинія того дня гаряче молилась Богові: “Ти, Господи, що знаєш серця і все підтримуєш, поглянь на цей дім, споруджений для твого святого імені, як колись споглянув милостиво на святиню Соломона. Змилуйся і на це твоє стадо, зібране при храмі, і благослови його, щоб вірно тобі служило. Благаю, допомагай нам твоє легке ярмо гідно нести й Тебе, нашого улюбленого, ревно наслідувати. Охороняй цей дім твоїх овець та будь нам пастирем і сторожем, щоб жодну з нас не схопив та не поглинув вовк-сатана. Будь, Господи, нам захистом і скелею, не погуби нас з неправостями нашими. На Тебе поклали ми всю нашу надію, ласкавий Боже, і Тобі хвалу віддаємо аж до останнього віддиху нашого життя”.
Своїх же сестер свята ігуменя навчала: “Оце зібрала я вас, дівиці, як квочка свої курятка під крила, як духовні овечки на пашу. Тож живіться Божими заповідями й Господнім словом та підносьтесь через чесноти з сили в силу, щоб і я, повчаючи вас, раділа духом, бачачи ваш духовний зріст. Не дозвольте, щоб нива ваших сердець стояла пусткою, щоб не пропало засіяне зерно, але ростіть і дозрівайте чеснотами, бо час жнив наближається, і віяло вже готове, щоб відділити полову від пшениці. Боюся, щоб не знайшлося між вами полови і щоб не був хто відданий вогню незгасному. Тому молю вас, мої сестри, остерігайтесь полови гріха; якщо обминете пекельний вогонь, то будете Христовою пшеницею, змеленою на жорнах пакори й труду, а через чистоту, любов і молитву станете солодким Богові хлібом”.
Поголос про духовні подвиги нашої святої вже поширився далеко, дійшов і до Царгорода. Імператор, знаючи її велику любов до Господа й до Божої Матері, за благословенням патріарха, наказав привезти чудотворну ікону Пресвятої Богородиці з Ефеса до Царгорода й переслав її на Русь, до Полоцька. Св. Євфросинія з великою радістю і глибокою побожністю прийняла ікону Божої Матері з дитятком Ісусом на руках, оздобила її дорогоцінним камінням й золотими ризами та поклала в новій, великій церкві в Сільці, доручаючи Божій Матері опіку над церквою і своїм монастирем. Вона також запровадила звичай кожного вівторка процесійно обносити ту святу ікону по всіх церквах міста.
За одним з переказів, згодом ця чудотворна ікона знаходилась у місті Торопці, в Корсунсько-Богородичному соборі, що в Псковській області, куди її було перенесено в 1239 році. Під час нападу татар, близько 1270 року, цією іконою опікувався князь Лев, син галицького короля Данила. Її переховували в княжому замку в Белзі, звідки 1382 року поляки забрали її до Ченстохови, де тисячі паломників її вшановують і сьогодні. Крім чудотворної ікони Богоматері, преподобній Євфросинії привезли зі Сходу ще частину животворного Хреста Господнього, обагрену найсвятішою Христовою кров’ю, а також частини мощей Божих угодників (св. Пантелеймона, св. Степана, св. Димитрія). Вона помістила їх у запрестольному хресті, оздобленому золотом, дорогоцінними каменями й емаллю. Ті дорогоцінні святощі – чудотворна ікона Богоматері і хрест зі святими мощами – притягували до Спасівської обителі багато богомольців, які в щирих молитвах перед ними знаходили велику потіху та багато ласк.
До Спасівського монастиря Євфросинія запросила ще двох сестер: Кирилію й Ольгу, дочок свого брата, князя Вячеслава. Відчувши в них Божий поклик, Свята до них промовила: “Бажаю жертви вашого дівицтва для освячення народу. Тому хочу вас заручити з Небесним Обручником”. Сестри, втішені цими словами, впали до її ніг і сказали: “Нехай діється з нами Божа воля:, а твоя молитва нехай править нами”. І хоч батьки, князь Вячеслав з дружиною, спочатку тому перечили, та, врешті, погодилися з рішенням своїх дочок; передусім не чинила спротиву в тому мати, яка вважала Євфросинію за справжню слугиню Божу і виразницю Господньої волі. Полоцький єпископ звершив над ними обряд постриження: і облечин, надавши Кирилії чернече ім’я Агафія, а Ользі – Євфимія.
Є згадка про те, що св. Євфросинія заснувала в Сільці й чоловічий монастир. При ньому була збудована церква Пресвятої Богородиці (знищені, мабуть, нашестями татар чи литовців).
Майже півсторіччя преподобна Євфросинія: була настоятелькою Спасівського монастиря:, упорядковуючи, оздоблюючи, розширяючи його. Бачачи, що гарно процвітає подвійне дерево чернечого життя, зростають добрі та ревні покликання черниць і ченців, преподобна Євфросинія тим щиро раділа і сердечно славила Бога. Відчуваючи близький кінець свого життя:, Свята забажала сповнити свій давній задум – відвідати святі місця Палестини, помолитися там, де жив і страждав Спаситель людства, поцілувати його святий гріб та поклонитись місцям, освяченим його пречистими стопами. Бажала вона і закінчити там своє життя. Про свої плани Євфросинія оповіла монахиням, а також повідомила своїх рідних, які прибули до монастиря. Усі з сумом слухали слова преподобної, що задумала сповнити своє прагнення – їхати в Єрусалим. 3 одного боку, вони плакали, що їхня родичка й духовна мати покидає свою землю, з другого, побоювались за неї, бо така далека подорож, думали, їй зовсім не під силу. Зі сльозами благали вони їх не покидати.
– Чому залишаєш нас і рідну землю? – Докоряли вони їй.
Євфросинія ж мовила:
– Не хочу я вас покидати, а тільки помолитись на святих місцях.
Плакали й монахині, а Свята їх потішала, як люба мати своїх дітей, запевняючи, що про них не забуде та на святих місцях буде сердечно молитися за них.
Перед своїм від’їздом у далеку подорож Євфросинія довго молилась, призиваючи Господа, щоб провадив її, як колись мандрівного Авраама. Молилась вона дуже щиро й за своє стадо – духовних дітей, щоб добрий Бог був з ними і ними опікувався.
Доручивши управління монастиря своїй сестрі Євдокії, Євфросинія вирушила в далеку дорогу разом зі своїм дядьком Давидом, який уже бував на Схрді й жив у Царгороді, та своєю двоюрідною сестрою Євфрасією (Звениславою). Дорога була далека й нелегка, але предобрий Господь благословив їх. Прибувш:Й до Царгорода, Євфросинія відвідала свого племінника, імператора Мануїла Комнена, а також патріарха Луку; помолилася в храмі св. Софії, поклонилася й іншим святиням Царгорода, купила для Господнього гробу золоті лампаду, кадильницю та інші цінні дари.
Після довгої і важкої подорожі прибули вони врешті до Єрусалима. Перед святим містом Євфросинія впала навколішки, поцілувала землю і молилась радісно та зворушливо, промовляючи: “Господи Ісусе Христе! Дякую Тобі, дякую за все. Дякую сердечно, що допоміг єси мені сюди прибути й поцілувати землю, яку зросив Ти своєю пресвятою кров’ю, і не візьми мені за гріх, прошу Тебе, що пройду по твоїх слідах” …
Потім вони ввійшли у Святе Місто. Євфросинія поклонилась животворному Господньому гробові та склала як жертву за себе, всіх українських дівиць й увесь український народ золоту кадильницю, лампаду й інші багаті дари. Потім ходила по всіх святих місцях, перейшла Хресну дорогу, яку відбув Господь Ісус Христос у час своїх страстей. У Єрусалимі преподобна Євфросинія з Давидом та Євфрасією проживали в монастирі св. Теодосія, при церкві Пресвятої Богородиці, де були окремі келії для паломників з наших земель.
Прийшовши вдруге до святого гробу, Євфросинія впала навколішки і, заливаючись сльозами, молилась: “Господи, дозволь мені тут, на цьому святому місці, закінчити своє життя. Не відкинь, Господи, моєї просьби, а прийми мого духа в своєму Святому Місті й упокой мене з твоїми вибраними в Небесному Царстві! Амінь”. Гаряче помолившись при Господньому гробі, Євфросинія повернулася до монастиря св. Теодосія і там важко занедужала, за що сердечно дякувала Богові словами: “Слава Тобі, Господи мій, Ісусе Христе, що і в цьому Ти мене вислухав і вчинив, як Тобі подобається”.
Бажала наша Свята відвідати та поклонитись ще й іншим святим місцям Палестини, та вже не змогла. А коли Давид і Євфрасія принесли їй йорданської води, вона з радістю подякувала Господеві, напилася й окропила себе нею. Лежачи на постелі в монастирі св. Теодосія, вона не переставала молити Господа, щоб не залишив її, а прийняв до свого Небесного Царства. Ласкавий Господь вислухав свою вірну слугиню і в недузі потішив її видінням. Він послав ангела, який з’явився Святій у сні і сказав: “Блаженна ти, подвижнице Господня, бо для тебе вже відкриті райські двері й ангели Божі ждуть тебе. Чого просиш у Бога, дасться тобі”. Зраділа Євфросинія, дякуючи Господеві за всі його великі добродійства для неї.
Її недуга тривала 24 дні, Божа угодниця попросила до себе духовного отця, прийняла святі Тайни, і, доручивши Божій опіці дядька Давида, сестру Євфрасію і свою Батьківщину з усіма монахинями, серед молитви віддала Господеві свою святу душу 23 травня 1173 року.
Тіло св. Євфросинії було поховано в Єрусалимі (монастир св. Теодосія) в притворі церкви Пресвятої Богородиці. Давид та Євфрасія щасливо повернулись на свою рідну землю й розповіли всім про блаженну смерть св. Євфросинії та про місце, де її поховано.
Недовго спочивало тіло нашої Святої в Єрусалимі, бо після зайняття Святої Землі турками в 1187 році, султан наказав християнам залишити Святе Місто і забрати з собою всі свої святощі. Ченці обителі· св. Теодосія, вертаючись на рідні землі, взяли з собою й нетлінне тіло української святої княжни та привезли в Київ, помістивши його в Дальних печарах при цериві Благовіщення. Господь Бог, давши нашому народові – з його ж кості й крові – св. Євфросинію, виявив до нас велике милосердя, бо вчинив її, ще за життя, вмістилищем своєї ласки, з якого спливає на наш народ Боже благословення й освячення. Після смерті, прnйнявши її до своїх небесних хоромів, Господь зробив її заступницею українського жіноцтва, яке, за її прикладом і молитвами, освячувалось. Різні нещастя й лихоліття, які впали на наш народ, не змогли стерти пам’ять про св. Євфросинію; в давніх писемних джерелах збереглась історія її життя, щоб для майбутніх поколінь воскресити пам’ять про неї та її боговгодне життя.
МОЛИТВА
Свята Євфросиніє! Виблагай у Господа святі покликання до життя монашого, відданого постійній і жертвенній праці на славу Бога, для добра святої Церкви та всього нашого українського народу. Амінь.