Під кінець IV сторіччя східноримським імператором був Валент, який з нагоди свого хрищення від аріан зобов’язався всіма силами підтримувати єретиків, які не признавали Ісуса Христа за Бога. Він почав закривати або передавати аріанам церкви, усувати з престолів та проганяти на заслання правовірних єпископів, а на їхнє місце призначав аріан. Разом із своїми пастирями багато натерпілися тоді й вірні.
Імператорові Валенту та його урядовцям, що переслідували правовірних, сміливо протистояли, обороняючи правдиву віру силою свого апостольського слова, святі єпископи, ченці, що покинули свої тихі келії і спішили до людей зі словом св. Правди.
До таких оборонців віри належав св. Ісаак, ігумен Далматської обителі. Коли він дізнався про переслідування правовірних за їхню віру в Божого Сина і Пресвяту Трійцю, він покинув свою пустиню і прибув до Царгорода. Коли імператор Валент виїжджав з міста у воєнний похід проти rотів, Ісаак став перед ним і сказав: “Царю, відкрий церкви правовірним, і Господь поблагословить твою дорогу!” Валент лише гордо глянув на покірного ченця і поїхав далі. Ісаак поспішив за військом і наступного дня, випередивши імператора, знову промовив до нього: “Царю, якщо відкриєш церкви правовірним, то здобудеш перемогу над ворогами і здоровий вернешся додому”. Імператор задумався над тими словами і був готовий послухатись його, але аріани порадили йому знехтуватц старим пустинником. Повний апостольської ревності Ісаак третього дня знову вийшов імператору назустріч, зловив його коня за вуздечку, домагаючись, щоб наказав відкрити церкви правовірним; одночасно пригрозив йому: як не перестане переслідувати людей за св. віру, то Бог його покарає. Розлючений імператор наказав кинути Ісаака в глибокий рів, повний терня й болота, звідки він не міг сам вибратися. Але Бог чудесним способом урятував Ісаака від смерті, і він знову прийшов до здивованого імператора та став сміливо промовляти:
-“Ти хотів погубити мене в терні й болоті, але Господь спас мене. І я ще раз прошу тебе: відкрий Церкви правовірним, тоді переможеш ворогів і вернешся зі славою; якщо мене не послухаєш, то згинеш на війні”.
Роздратований впертістю Ісаака, імператор наказав двом підлеглим відправити його в Царгород і тримати у в’язниці аж до його повернення з війни. Відходячи, Ісаак сказав імператору, що він не переможе ворогів та що під час втечі його зловлять і спалять живцем.
Ісаакове передбачення сповнилося. Коли після програного бою Валент утікав з дружиною і втомлений затримався в одній хатині на спочинок, ґоти оточили її й підпалили. У вогні згорів імператор і вся його дружина. Через тиждень після смерті Валента деякі вартові говорили Ісаакові, закутому в кайдани у в’язниці:
– Приготуйся, бо незабаром імператор повернеться з війни і буде судити тебе.
На те Ісаак відповів:
– Оце вже минає сім днів, як я чую неприємний запах, який виходить із спалених костей Валента.
Згодом прийшла до Царгорода вістка про смерть імператора.
Наступник Валента, імператор Теодосій Великий, щасливо докінчив війну і після повернення в Царгород наказав випустити Ісаака з в’язниці та просив у нього св. благословення собі, жінці й державі. За порадою Ісаака він усунув аріан із Царгорода та повернув Церкві спокій.
Після того Ісаак бажав повернутися в свою пустелю, але, на прохання своїх попередніх противників, що розкаялися, він залишився в Царгороді для добра св. Церкви. Нові приятелі збудували Ісаакові під містом монастир, який незабаром наповнили побожні ченці. Ісаак був їм учителем й ігуменом, що навчав їх чеснотам своїм прикладом лагідності, покори й великого милосердя до вбогих.
Св. Ісаак брав участь у Вселенському Соборі, що відбувся в Царгороді 381 року. Помер Святий у глибокій старості 386 року, призначивши перед тим своїм наступником учня Далмата, від якого обитель стала називатися Далматською.