Життєпис св. Ісаака поданий у другій книзі “Життя Святих”, а тут йтиметься про життя св. Далмата та його сина Фауста.
Замолоду Далмат був вояком. Познайомившись зі св. Ісааком, який проживав у монастирі в передмісті Царгорода, так захопився Богу посвяченим життям, що за згодою своєї побожної жінки й дітей разом з сином Фаустом приблизно 381 року постригся в ченці. Далмат став побратимом св. Ісаака в постах і молитвах, а також роздавав милостиню убогим людям, що приходили по неї до монастирської фірти. Завдяки цьому обов’язкові, який Далмат виконував з великою любов’ю й ласкавістю, вбогі почали називати їхній чернечий дім монастирем Далмата. По смерті св. Ісаака Далмат став ігуменом монастиря і був висвячений на священика.
У 428 році царгородським патріархом став Несторій, що виступав проти богоматеринства Пресвятої Діви Марії. Правовірні єпископи 431 року зібралися в місті Ефесі (Мала Азія) на Вселенський Собор і осудили Несторієву єресь, а його самого оголосили поза Церквою. Прихильники Несторія приховали від імператора Теодосія Великого в Царгороді це. Тоді отці передали Далматові послання Собору. Святий уже сорок вісім літ не виходив з монастиря. Коли ж прочитав послання отців, просвічений Богом вийшов з монастиря, зібрав своїх ченців і повів їх походом до імператорської палати. За ченцями йшло багато людей. Імператор наказав прикликати Далмата та інших ігуменів на прослухання, а ченці з народом співали перед палатою релігійні пісні. Довідавшись, у якій справі прийшли до нього ченці, імператор пообіцяв зробити все потрібне для добра Церкви. Після цього Далмат у церкві св. Мокія з амвона прочитав ченцям і людям послання Собору про осудження патріарха Несторія. За це та інші заслуги ігумена Далмата призначили архімандритом усіх царгородських монастирів. Відійшов до вічності приблизно 440 року.
