Св. Сава, один з найславніших чернечих патріярхів у Па­лестині, прийшов на світ 439 року в Малій Азії, близько міста Кесарії Кападокійської. Коли його батько, що був військо­вим старшиною, був приділений до служби в Єгипті, то пе­ред від’їздом на нове місце призначення, разом з дружиною передав свого синка Саву й свою посілість в опіку братові своєї жінки. Але Саві було прикро жити в дядьковім домі, бо дядина так шерстко поводилася з ним, що коли йому було вісім років, він утік до свого стрия Григорія. Коли ж між обома родинами настала ворожнеча через завідування маєтком, малий Сава, що любив спокій, утік від стрийка до поблизького манастиря. Настоятель манастиря прийняв його і щиро зайнявся його релігійною освітою й вихованням у всіх чернечих чеснотах. По кількох роках його дядьки, засоромлені своєю нехри­стиянською поведінкою, помирилися, а також разом вирішили, щоб Саву забрати з манастиря, звернути йому батьків маєток і одружити. Але Сава, що пам’ятав своє прикре жит­тя на світі, а також був захоплений побожним життям у ма­настирі, вже не хотів вертатися на світ. Оставшись у мана­стирі, він, хоч з черців наймолодший, перевищував їх усіх своєю великою побожністю. Коли йому було вісімнадцять років, він, за згодою ігумена, вибрався до Єрусалиму, щоб там приглянутися життю пустельників. За порадою св. Євтимія, він вступив там до його манастиря, що ним ке­рував св. Теоктист. Тут Сава почав іще ревніше служити Богові, проводячи цілі дні на ручній праці, а значну частину ночі на чуванні й молитві. Бувши сильним і енергійним, він з любов’ю помагав усім братам у їх праці, сам носив до мана­стиря воду й рубав дрова. По якомусь часі вислав його ігумен разом з іншим черцем для полагодження якогось діла в місті Олек­сандрії. Тут несподівано він стрінувся зі своїми батька­ми. Надзвичайно врадувані зустріччю з сином, батьки хотіли задержати його вже при собі та передати йому батькову посаду. Коли ж Сава не захотів вертатися на світ, то просили його, щоб він принаймні прийняв від них трохи грошей. Щоб зробити їм приємність, Сава прийняв три золоті, що їх він по повороті до манастиря негайно від­дав настоятелеві.
Коли Саві було тридцять літ, св. Євтимій дозволив йому перебувати п’ять днів у тижні в далекій печері, де він по­стійно молився й виплітав з пальмових галузок десять ко­шиків денно. До манастиря вертався в суботу рано, щоб у неділю бути з братьми на Св. Богослужбі. Згодом, він разом зі св. Євтимієм і черцем Доміціяном проводив Великий Піст у пустині Кварантанії, де, як казали, перебував сорок днів і ночей серед посту сам Христос по своєму хрещенні в йор­дані. В пустиню відходили вони по йордані, а верталися в Квітневу неділю. Оповідають, що як одного разу Сава зімлів на пустині від спраги, то св. Євтимій помолився, стук­нув палицею до землі і чудесним способом добув для нього воду, що, як тільки її напився, негайно вернула йому силу й свіжість.
По смерти св. Євтимія перейшов Сава в єрихонську пу­стиню, де проживав зі своїми черцями св. Герасим. Тут він прожив чотири роки в печері на скелі, над річкою Кедрон. Сходити вдолину і видряпуватися вгору він мусів при по­мочі прив’язаного шнура. Звичайно він живився диким зіл­лям, що росло на скелях, хіба часом поблизькі люди, які довідалися про св. пустельника, принесли йому кращу по­живу. По воду мусів ходити до далекого джерела. Спочатку жив Сава в своїй печері сам один. Згодом, коли до нього почали приходити мужчини, що бажали за його проводом вести Богові посвячене життя, він збудував для них лавру, тобто такий манастир, де черці мешкали в окремих хатинках-келіях, що їх вони ставили собі довкола церкви. По якомусь часі було вже в цій лаврі сто п’ятдесят черців, але між ними не було ні одного священика. Це тому, бо Сава був такої думки, що ніхто з черців не повинен з покори приймати таке високе достоїнство. Коли ж деякі чер­ці почали на це нарікати і звернулися з цією справою до єрусалимського патріярха, то він 491 року спонукав Саву, щоб для добра братів прийняв св. Тайну Священства. Мав він тоді п’ятдесят три роки.
Коли вмер його батько, то старенька мати прибула до нього і за його духовним проводом служила Богові. Вона передала йому тоді поважну суму грошей. За ці гроші він збудував для хворих і чужинців дві лікарні. А в Єрихоні по­ставив ще один манастир і лікарню. Крім цього казав по­ставити ще окремі молитовні для єгиптян і вірмен, щоб могли мати богослужбу в своїх рідних мовах.
У 493 році єрусалимський патріярх призначив Саву архи­мандритом усіх єгипетських пустельників, архимандритом тих черців, що жили по манастирях, був св. Теодосій Великий.
Сава мав такий звичай, що кожного року в Великому Пості, а то й частіше, відходив у глибину пустині і там пе­ребував якийсь час на самоті, зайнятий постійною молитвою й постом. Деяким черцям це не подобалося, і вони внесли скаргу на свого архимандрита до патріярха. Коли ж патріярх не признав їм слушности, тоді майже шістдесят черців покинули лавру і оселилися на окремім місці. Сава не гнівався за це на них, і коли їм став докучати недостаток, він з лю­бов’ю казав завезти їм харчі й направити церкву. Незабаром у його манастирі прийшло до такого замішання, що його самого прогнали з манастиря. Вернувся він туди назад аж на приказ нового єрусалимського патріярха Іллі.
Про Саву оповідають, що одного дня він ліг спочивати в такій печері, що була лев’ячим леговищем. Коли лев вер­нувся до печери і побачив людську одежу, то вхопив зубами за одежу і витягнув надвір разом з Савою. Сава спокійно піднявся і вернувся до печери, де лев не зробив йому вже ніякої прикрости. Коли ж згодом стало Саві невигідно жити разом з левом в одній печері, бо лев почав йому докучати, то Сава сказав йому, що як він не може спокійно пово­дитися, то краще йому забратися з печери. Лев зараз ві­дійшов.
Коли цісар Анастасій, підо впливом єретиків-монофізи­тів, почав проганяти католицьких єпископів з їх престолів, Сава, хоч уже мав сімдесят літ, на прохання патріярха Іллі вибрався до Царгороду, щоб роз’яснити всю справу цісареві та стати в обороні католицької віри. Коли він став перед цісарською палатою в драній свитині, то старшини, що ро­били там службу, всіх людей допустили до цісаря, тільки Саву, що виглядав як жебрак, завернули з-перед брами. Са­ва, не сказавши на це ні слова, відійшов набік, став у кутку та почав проказувати церковне правило. Тим часом цісареві передали листа від єрусалимського патріярха, що був повен похвали для архимандрита Сави. На приказ цісаря відшу­кали тоді негайно св. архимандрита та привели його до ці­саря. Цісар казав Саві й тим ігуменам, що прийшли були з ним, просити собі в нього чого тільки забажають. Сава не бажав нічого для себе, тільки просив цісаря, щоб привернув спокій св. Церкві та оставив католицьке духовенство в спо­кою. Цісар не хотів прихилитися до цього прохання, і після послухання прогнав з Єрусалиму патріярха Іллю. Згодом Са­ва ходив по ріжних містах, роз’яснював людям правди ка­толицької віри та багато з них намовив покинути єресь і нечесне життя.
Коли Саві минуло вже було дев’ятдесят років, зробили самаряни повстання. На прохання Петра, нового єрусалим­ського патріярха, він знову вибрався до Царгороду на поба­чення з цісарем. Коли цісар хотів дати дар для його манастирів, Сава дару не прийняв, тільки просив, щоб цісар звіль­нив населення в Палестині від деяких податків, поставив в Єрусалимі лікарню для чужинців, збудував твердиню для охо­рони черців перед нападами грабіжників та щоб видав роз­порядження проти самарянських бунтівників. Цісар виконав усі його бажання. Коли одного дня цісар був зайнятий полагоджуванням тих справ, що їх Сава порушив у своєму проханні, Сава, що був тоді в цісаря, вийшов з цісарської кімнати на молитву, щоб проказати третій Час. На зауваження черця Єремії, який був тоді з ним, що так не годилося робити, Сава відповів: ”Цісар виконує свій обов’язок, а ми мусимо виконати свій.”
По повороті до своєї лаври св. Сава незабаром тяжко занедужав. Зрозумівши, що вже наближається кінець його життя, він назначив свого наступника і дав йому потрібні вказівки, а опісля чотири дні лежав мовчки на самоті, при­готовляючись розмовою з самим Богом до відходу в кращий світ. Своє святе життя він закінчив 5 грудня 532 року, про­живши всіх літ дев’ятдесят чотири, з чого п’ятдесят дев’ять літ провів у пустині. Св. Саву, як чільного наставника давніх черців, почитають у цілій Христовій Церкві.