Св. Данило жив у п’ятім сторіччі і походив з Месопо­тамії. Його побожні батьки вже перед його народженням по­святили були його на службу Богові. Коли він почав під­ростати, то справді пішов за гарячим бажанням своїх батьків, бо вже в дванадцятому році життя вступив до манасти­ря. В манастирі він так полюбив чернече життя, що по кіль­кох роках його постригли в черці та одягнули в чернечу рясу.
Коли одного разу місцевий ігумен вибирався в подорож до міста Антіохії, то взяв з собою й Данила. В переході вони відвідали св. Семена Стовпника, що в тому часі вів своє життя самозречення на стов­пі. Побачивши Данила під своїм стовпом, казав йому св. Семен вийти драбиною до нього на стовпа, побла­гословив його, а одночасно передрік йому, що він мати­ме багато страждання з лю­бови до Христа. По повороті до манасти­ря ігумен незабаром умер. Коли черці хотіли вибрати Данила на його місце, він вибору не прийняв, але вер­нувся до св. Семена. Згодом він вибрався до Царгороду і оселився в опущеній свя­тині поза мурами міста, де nровів на молитві дев’ять років. Опісля вирішив, за прикладом св. Семена, про­вести решту свого життя на стовпі, що його поставив йому один приятель над Босфором. Коли однієї холодної ночі він мало не замерз, казав цісар Лев І по­ставити йому стовпа з будкою, щоб у часі холодних вітрів він міг мати трохи захисту. Цісар поважав його й часто від­відував. Коли одного разу прибув до Царгороду поганський король, цісар завів його до Данила. Король під стовпом по­хилився до землі в поклоні святому, а опісля обидва воло­дарі заключили в приявності Данила союз. Ріжним хворим, що приходили до нього, він привертав здоров’я, помазавши їх св. єлеєм, який горів перед образами святих. Духовні по­учення й напімнення, що їх він давав людям, навернули багато грішників; його слова мали велику силу, бо були злу­чені з його святим життям, повним великого самозречення.
Св. Геннадій висвятив його на стовпі на священика. По смерти Лева І його наступником став Зенон. Однак незабаром проголосив себе цісарем самозванець Василіск, який піддержував єретиків. Коли царгородський патріярх не хотів виконувати єретицькі вимоги цісаря, то він вислав до Данила післанця з обвинуваченням, що патріярх бунтується проти нього. Данило відповів цісареві, що Бог повалить йо­го цісарський трон. Опісля, на сердечне прохання патріярха, Данило зійшов зі стовпа і прибув до Царгороду, щоб по­могти патріярхові обороняти католицьку віру. Василіск покинув місто. Данило поспішив за ним зі св. напімненням. Тому, що він не міг іти, то його занесли перед цісарську палату на кріслі, що його несли люди на плечах. Коли цісарська сторожа не хотіла пустити його до середини, він обтрусив порох зі своїх ніг і вернувся до міста. Незаба­ром цісар сам прийшов до Данила і прирік, що відкличе всі єретицькі накази. Данило суворо осудив цісареву поведінку, згадав його скорий упадок, а опісля вернувся на свого стов­па, де ще довгі роки прославляв Бога своїми молитвами й постами. Коли законний цісар Зенон прогнав самозванця Ва­силіска, то насамперед прибув відвідати Данила, що колись передрік був йому поворот із заслання на цісарський престіл.
Коли Данилові було вісімдесят літ, він написав коротке духовне завіщання для своїх учнів і приятелів, що визнача­лося духом любови й сердечности. Відправивши опівночі останній раз Службу Божу, він умер 493 року. Поховали його під стовпом, що на ньому він прожив тридцять три роки. Життя св. Данила Стовпника описав докладно хтось із сучасників, мабуть один з його учнів.