СВЯТИЙ АТАНАСІЙ АТОНСЬКИЙ
Над Егейським морем, на св. горі Атос, вже понад тисячу літ існує чернеча республіка. Вона є головним осередком візантійського чернецтва й твердинею Східної Православної Церкви. В спокійні часи було там двадцять головних монастирів і чотириста келій, що містили понад чотири тисячі ченців. Атонська гора підкорялася царгородському патріархові.
Але на самих початках монахи, що жили на Атосі, були вірними синами єдиної Христової Церкви. Там якийсь час жив наш св. Антоній Печерський.
Батьком упорядкованого чернечого життя на Атосі був св. Атанасій Атонський, що народився в місті Трапезунті над Чорним морем (Мала Азія), приблизно 920 року. Його хресне ім’я було Авраамій. До року він став круглим сиротою, яким опікувалася одна черниця, приятелька його покійної матері. Вона з любов’ю звертала серце малого хлоп’яти до Бога, відвертаючи його від світових приман. Коли вона вмерла, один царгородський урядовець віддав Авраамія до школи. Хлопець робив у науці такий гарний поступ, що по скінченні науки став професором у Царгороді. Імператор ставився до нього дуже прихильно. У Царгороді Авраамій мав нагоду до веселощів й розкошів, але його тягнуло до вищого, посвяченого Богу життя.
Коли він познайомився зі св. Михайлом Малеїном, покинув професуру й Царгород і поспішив за Святим до монастиря в Кимінас, що у Бітинії. Там він постригся в ченці, одержав чернечу рясу, а також нове ім’я Атанасій, що вказувало на його вільну волю стати іншою, тільки Богові посвяченою людиною. В кимінаській лаврі, де кожний монах мешкав у відокремленій келії поблизу церкви, Атанасій ревно служив Богові, здобувши серця всієї братії. Після смерті св. Михайла Малеїна Атанасій, відчуваючи, що ченці можуть вибрати його настоятелем, потайки втік із кимінаського монастиря на гору Атос. Там він під видом невченого брата Доротея заховався від всього світу в келії. Але ненадовго, бо незабаром його знайшов Никифор Фока, його приятель і племінник покійного св. Михайла, майбутній грецький імператор. Він саме тоді збирався в похід на сарацин, тому просив Атанасія приїхати на Крит та благословити майбутній похід. Святий зовсім не бажав втручатися в світові справи, але сповнив його волю. Перед від’їздом Фока дав Атанасієві велику суму грошей на будову монастиря. Так постав 961 року на Атосі перший монастир-лавра. На подаровані імператором гроші згодом Атанасій вбудував пристань.
Святий не наслідував чернечі правила св. Василія Великого й св. Теодора Студита, а вернувся до стародавнього уставу єгипетських монахів, дотримуючись найсуворішого відокремлення від світу, на яке тільки може спромогтися людська природа. Гора Атос над морем сприяла такому життю і людям, що бажали жити в тісній злуці з Богом та дбати про спасіння своєї душі.
Але монахи-самітники, що жили на Атосі до приходу Атанасія, не хотіли ні його монастирів, ні пристані, ні церков, ні нових чернечих правил. Знайшлися між ними навіть такі, що почали погрожувати Атанасієві смертю. Коли це дійшло до відома імператора, він заборонив усякий спротив св. Атанасієві і надав йому право завідувати Атонською горою та всіма її мешканцями. Таким чином Атанасій став настоятелем над 58 спільнотами ченців і самітників.
Св. Атанасій Атонський, батько св. гори Атос, несподівано закінчив своє життя 1003 року. Він загинув з п’ятьма монахами. Під час будови церкви завалилося склепіння й убило їх на місці. 3 жалем ховали монахи свого настоятеля, якого вже за життя вважали за святого. Гріб св. Атанасія Атонського вславився численними чудами.