Над потоком Кедрон, за двадцять миль від Єрусалима, була в IV сторіччі лавра, колишня чернеча обитель св. Сави. Коли Палестину зайняли сарацини, 13 березня одна їхня ватага підійшла під лавру і домагалася від монахів грошей. Коли ж ті не мали що їм дати, напасники поранили деяких ченців стрілами, а монаха Івана так волочили по землі, що його хребет став однією болісною раною. Сарацини хотіли ще підпалити монастир і церкву, однак, побачивши на дорозі людей, налякалися і повтікали, думаючи, що це військо йде монахам на допомогу. Однак уже 20 березня, у Великий Четвер, сарацини ще в більшій кількості напали на монастир св. Сави і стали мучити монахів. Один з них, на ім’я Сергій, який сховав дорогоцінний церковний посуд, налякався, що може зі страху виявити, де сховав церковні речі , тому почав тікати; але сарацини догнали його і відрубали йому голову. Коли напасники стали грабувати келії, 18 монахів сховалися в печері, де колись жив св. Сава. Але сарацини вислідили їх і наказали їм вийти з печери. Один з ченців, на ім’я Патрикій, щоб урятувати братів, вийшов добровільно з печери, сподіваючись, що сарацини не будуть шукати інших, бо думатимуть, що він тільки один там сховався; але напасники завернули його назад до печери, перед якою розпалили вогонь і димом задушили 18 монахів. Інших, поранених, залишили напівживих. Увечері вийшла з укриття решта монахів, які стали рятувати поранених. Один з них, сильно поранений, відразу помер. Усіх разом загинуло 20 монахів.
Пам’ять про тих ченців, убитих у лаврі св. Сави, відзначає Церква цього дня.
