Король Ірод Антипа, син Ірода Великого, вбивці вифлеємських дітей, наказав під час бенкету відрубати голову св. Йоанові Христителю й дати її Іродиядиній дочці Саломії, а та занесла її своїй матері на тарілці. Казали, що грішна Іродияда спочатку голками проколола язика св. Христителя, яким він сміливо картав її за нечесне життя з Іродом, а потім сховала св. голову в палаті. Віднайшла її згодом Христова учениця Йоанна, жінка Іродового урядника Хуси, поклала її в дзбанок і закопала на полі.
У землі спочивала св. голова понад 300 літ. Аж тоді віднайшли її два монахи, які прийшли в Єрусалим відвідати святі місця. За Божим об’явленням вони пішли на вказане місце в полі і відкопали дзбанок зі св. головою. Було це перше знайдення голови св. Йоана Христителя.
Коли вони з тим цінним скарбом верталися додому, то зустріли одного вбогого гончаря з Емеси і дали йому нести святу голову, завернуту у верета. Тому гончареві об’явився св. Предтеча, наказав таємно відлучитися від товаришів подорожі і занести св. голову до свого дому. Вдома гончар щиро шанував свій скарб, палив перед св. головою кадило й світив свічки аж до смерті. Бог благословив за це побожного гончаря, побільшивши його майно. Перед смертю гончар, поклав св. голову в дзбанок, замкнув у скриньці й передав своїй сестрі з наказом, щоб мала цю дорогу пам’ятку завжди у великій пошані й ніколи не відчиняла тієї скрині, хіба на наказ самого св. Предтечі, а перед смертю передала св. голову якомусь богобоязному чоловікові.
Цінний скарб переходив з рук до рук, аж нарешті дістався одному єретицькому священикові в Емесі. Коли той священик на наказ місцевої влади змушений був негайно покинути месу, залишив запечатаний дзбанок з головою св. Предтечі у печері.
Згодом зайняли ту печеру католицькі монахи, однак ніхто не знав, яка дорога пам’ ятка переховується там. Аж пізніше, коли біля печери поставили монастир, св. Йоан явився ігумену монастиря Маркелові у сні й сказав: “Бог дарує вам мене”. Опісля казав йому йти за світлом зірки, що засвітилася над дверми його келії, яка й завела його до печери зупинившись над одним склепінням. Ігумен Маркел добре запам’ятав вказане місце, опісля став на коліна й довго молився; по молитві вернувся спокійно до своєї келії. Коли настав день, пішов о. Маркел знову до печери й став рухати в одному місці склепіння; згори посипався пісок, за яким побачив о. Маркел мармурову плиту. Знявши її, помітив дзбанок з головою св. Христителя, що мала ще волосся, сяяла ясним світлом і мала приємний запах. О. Маркел засвітив лампу, насипав у кадильницю кадила і віддав честь Богу з радістю й страхом. Коли видіння інших монахів підтвердили, що це була справді голова св. Йоана Христителя, то по кількох днях дали знати місцевому єпископові Уранієві про ії знайдення. Дня 24 лютого прийшов єпископ зі священиками й дияконами до монастиря і урочисто перенесли ту дорогу пам’ятку до катедральної церкви. Це було друге знайдення голови св. Предтечі. Згодом збудували в печері монасrиря в Емесі церкву, куди перенесли 26 жовтня св. голову.
Бог утвердив віру в її знайдення різними чудами. Коли Емесу захопили араби, голову св. Предтечі перенесли до Коман у Понті, де її під час іконоборства закопали в срібній посудині у землю. Згодом забули про ту дорогоцінну пам’ятку; аж близько 850 року, за правління Михайла й Теодори, св. Ігнатій після Божого об’явлення довідався про голову й місце, де вона була закопана. Коли відкопали срібну посудину зi св. головою й принесли її до Царгорода, тоді патріарх, імператор і вельможі, все духовенство й монахи вийшли на зустріч зі свічками і кадилом та спровадили св. голову в храм імператорської палати. Там тремтячими руками патріарх і поклав св. голову дня 25 травня. Це було третє віднайдення голови св. Йоана Христителя.
