СВЯТИЙ АВКСЕНТІЙ
За імператора Теодосія Молодшого (442 р.) служив при імператорській кінній сторожі юнак Авксентій, син перса Адди, який під час переслідування християн королем Сапором покинув Персію й переселився до Царгорода.
Авксентій визначався міцною статурою й гарною душею, а головно чистотою віри і звичаїв, релігійним і світським знанням, вірністю Богу і ввічливістю до ближніх. Молодий вояк у вільний від служби час відвідував церкви й розмовляв з побожними людьми, св. Маркіяном, св. Йоаном і св. Антимом, які жили при церкві св. Йоана Предтечі біля царгородського передмістя Євдома. Відвідуючи тих святих Божих слуг, Авксентій брав участь у їхніх чуваннях, св. молитвах і постах; часто лежав на землі й заливався сльозами. Врешті-решт він покинув світ і його справи, став монахом і був висвячений на священика. Згодом покинув Царгород і поселився на горі Оксія, в Бітинії, північно-східній країні Малої Азії, недалеко від Царгорода.
На новому місці жив сам, забутий людьми, одягнений у шкуру. Після місяця самітнього життя зустріли на горі його одного дня пастухи, які шукали заблуканих овець; Авксентій прийняв їх ласкаво і за допомогою його молитов вони відшукали свою отару. З того часу почало приходити до нього багато всяких людей, а він давав їм поради й лікував їхні недуги, бо Бог дав йому дар чудотворення. Згодом поставили йому добрі люди келію, з якої він до своїх відвідувачів звичайно не виходив, тільки розмовляв через мале віконце, благословляв їх, оздоровляв і відправляв потішених додому.
Коли в Халкідоні відбувався IV Вселенський Собор імператор Маркіян викликав його туди, підозрюючи в єресі Євтихія – про одну Божу природу в Христі. Св. Авксентій визнав свою правовірність й відкинув цей несправедливий закид. Після того він не вертався вже на своє давнє місце, а поселився в іншій келії, на горі Скопа, біля Халкідона. На тому місці вів св. Авксентій життя великої суворості, а також навчав учнів, які горнулися до нього, досконалого християнського життя. Коли до нього почали приходити за духовними порадами побожні жінки, він вирішив заснувати їм на півмилі від своєї келії монастир і був їхнім духовним провідником.
Слава про розумні поради, які давав св. Божий слуга, і різні чуда, які Бог робив його руками, приводили до його келії багато людей. Св. Авксентій призначив години для спілкування з людьми. Від прихожих вимагав починати розмову прославою Бога. На своїй палиці мав на кінці хрестика, який використовував для лікування недужих. Коли хотів вилікувати якогось хворого, то просив присутніх причинитися теж до того своєю молитвою.
Одного разу прийшла до св. Авксентія з Нікомідії достойна пані, яка втратила зір, тому крізь сльози стала просити його: Змилосердися наді мною, слуго Бога Всевишнього!
Святий. звернувшись до присутніх, сказав:
– Я – грішна людина і, як ви, немічна; та якщо віруєте, що Той, який оздоровив сліпорожденного, не погордить і цією, то помолімся всі щиро за неї.
А коли всі молилися, він торкнувся її очей і сказав: – Оздоровляє тебе Ісус Христос – правдиве світло!
Сліпа відразу прозріла, і всі дякували Богу за таку ласку. Щаслива жінка роздала з вдячності щедру милостиню вбогим, які приходили за допомогою до Святого. Вбогими св. Авксентій постійно піклувався, й через своїх учнів роздавав їм хліб, який приносили йому. Одного разу прийшли до св. Авксентія два прокажені й просили оздоровлення.
Святий спитав їх:
– Які ж ви маєте гріхи, за що така кара спала на вас?
Недужі поклонилися Святому й сказали:
– Змилосердися над нами, Христовий слуго, щоб ми стали здоровими!
На те сказав св. Авксентій:
– Сталося вам це, браття, тому, що ви звикли часто проклинати.
Побачивши, що Святий знає їхні провини, налякалися, припали до його стіп і щиро каялися. Святий змилосердився над ними, намастив їх повністю від голови до ніг св. оливою, і Бог повернув їм здоров’я.
Якось приийшли до св. Авксентія двоє чоловіків, один – його старий приятель, а другий – єретик, який підсміювався над чеснотами й чудами Святого. Зі своїм приятелем св. Авксентій розмовляв ласкаво, а до недовірка не промовив і слова, даючи йому зрозуміти, що він знає потаємні його думки. Коли ті два чоловіки верталися додому, недовірок знову почав зневажати Святого та називати його облудником. Прийшовши додому, побачив, що там сталося велике нещастя – його дочку опанував злий дух і тяжко мучив її. Засмучений батько переконався, що цю біду зіслав на нього Бог за зневагу св. Авксентія, тому щиро розкаявся, завів дочку до Святого і просив покірно порятунку. Тоді Св. Авксентій прогнав з дівчини злого духа, а батькам звелів провести тиждень у молитві й пості.
Однієї ночі молився Святий у келії, а його учні з деякими людьми чували під келією. Раптом він відчинив віконце і скрикнув тричі: “Благословен Господь Бог!”, після чого важко зітхнув і похилив голову до землі. Присутні не сміли запитати Святого, що це має означати, та він сам сказав їм: “Діти, світло на Сході, Семен, наш отець, заснув!” По тих словах ревно заплакав. Згодом прийшла вістка, що саме тієї ночі справді помер св. Семен Стовпник. Незабаром після того закінчив своє праведне життя і преподобний отець Авксентій, правдоподібно, 14 лютого 473 року. Його св. мощі спочили у церкві тих сестер, чиїм провідником він був за життя.
Після смерті св. Авксентія в його келії жили й інші Святі, наприклад, св. Степан Новий, який прожив у ній 60 років і був укаменований за оборону вшанування св. ікон.

СВЯТИЙ МАРОН
До Святих, які жили в IV сторіччі, належить св. Марон. Одного дня він покинув світ і замешкав на одній горі, щоб на самоті посвятити себе досконалій злуці з Богом. Там знаходилася поганська святиня. Св. Марон посвятив ту святиню, і з того часу вона служила християнському возвеличенню правдивого Бога.
Марона наділив Бог даром чудесного лікування недужих. Слава про ті оздоровлення св. пустинника скоро розійшлася по всій околиці, і незабаром стали прибувати до його пустельні цілі громади людей, навіть з далеких місцевостей. Одночасно з оздоровленням людей від різних недуг старався св. Марон лікувати їхні душі від моральних немочей.
Святий був сучасником св. Івана Золотоустого, який зі свого заслання (між 404-407 рр.) написав до нього листа.
Закінчив св. Марон своє богоугодне життя близько 410 року. Після його смерті виникла суперечка між двома сусідніми селами за його св. мощі. Перемогло більше село, яке забрало мощі Святого на свою територію і збудувало довкола дорогоцінної пам’ятки гарну церкву.
Папа Бенедикт XIV написав 1753 року листа про святість Божого слуги Марона. Історик Теодорет написав життєпис св. Марона. Крім того, він описує життя інших Святих, яких вважає учнями св. Марона. Деякі письменники вказують, що біля церкви св. Марона був також монастир.
Першими вірними, які мали душпастирями учнів св. Марона, були арамейські християни, які пізніше стали відомі як мароніти. У VII сторіччі помандрували вони до Ливану, згодом – до Месопотамії, на острови Кіпр, Родос і Мальту. Мароніти мають свій сирійський обряд і свого патріарха. Службу Божу правлять сирійською й арабською мовами. В Римі є Маронітська колегія.