Протягом тисячоліття вшановує наш народ пам’ять про Ольгу – княгиню Русі України, названої під час св. хрищення Оленою. “Була вона християнським предтечею Руської землі, як рання зірка перед приходом сонця, – читаємо в першому українському літописі “Повість врем’яних літ”, – немов місяць уночі; її життя так ясніло між невірними людьми, як перли на в болоті, бо люди ще не були обмиті святим хрищенням. А вона обмилась у святій купелі й зняла з себе гріховну одежу старого Адама, і зодягнулася в нового – у Христа. А ми скажімо їй: “Радій, руське пізнання Бога, початку нашого примирення з Ним! Вона перша від Русі ввійшла в Царство Небесне, і її прославляють сини Русі як свою володарку, бо вона і після смерті молить Бога за Русь-Україну”. Отак ченцем Нестором (1056-1114) написано про Ольгу – жінку володаря Київської держави князя Ігоря, матір Святослава й бабуню св. Володимира.
Літописці, історіографи й життєписці Святих висловлюються про княгиню Ольгу як про мудру правительку свого народу. По смерті Ігоря (945 р.) вона керувала державою від імені малолітнього сина Святослава. Згідно з тодішнім правом про успадкування державної влади, наступником Ігоря став його син Святослав. Оскільки він був ще неповнолітнім (мав приблизно 8 років), то його мати – княгиня Ольга – на засадах сімейного права взяла в свої руки правління державою до повноліття свого сина, ставши володаркою могутньої Київської держави. І напрочуд добре, вміло та мужньо правила вона великою країною. Взявши владу в свої руки, твердо її тримала, – наголошують історики. Була вона немов прототипом пізніших гетьманші полковниць козацької доби, які за відсутності своїх чоловіків правили краєм, видавали маніфести, відігравали активну роль у політиці.
Молода володарка присвятила всі свої сили впорядкуванню державних справ, зміцнила княжий авторитет, захитаний після вбивства Ігоря збунтованим племенем древлян 945 року. Одночасно забезпечила захист держави від ворогів. До свого ж народу була ласкавою й доброю, бо мала щиру й милосердну вдачу. Нікому не чинила кривди, праведно судила, справедливо карала, щедро винагороджувала; убогим і немічним допомагала, над невільниками милосердилась, просьби та скарги вислуховувала. А злих та непоправних карала, – як покарала непокірне плем’я древлян. Помста за вбивство князя Ігоря цілком узгоджувалася з тодішнім методом правління, а, крім того, Ольга тоді ще не була християнкою. “Управляючи Київською державою, вона проявила велику мудрість, енерrійність і далекоглядність. Княгиня не тільки розумно й мужньо підтримувала державні відносини своїх попередників, князів Олега й Ігоря, зі Сходом – Візантією, куди їздила особисто, але згодом налагодила стосунки і з Заходом.
В історії українського християнства княгиня Ольга займає визначне місце, бо за її панування християнство стає другою, поруч з поганською, державною релігією Київської Русі. Ставши християнкою, вона показала народові нове життя, до якого успішно допровадив її внук, великий князь Володимир. Княгиня Ольга – велика і мудра, а перед престолом Всевишнього – вона Свята, бо праведним було по Хрищенні її життя й діла, за які Церква увінчала її вінцем святості, а вдячні покоління повсякчас вшановують її світлу пам’ять.
На підставі найбільш правдоподібних джерел, Ольга народилася 890 року на Русі, в селі Либуті над річкою Великою, поблизу сьогоднішнього міста Псков. Була вона гарною бояринею зі шляхетського роду, можливо – правнучкою новгородського володаря Гостромисла. Про Ольгу існує багато леґендарних оповідань. В одному з них розповідається про те, як вона стала княгинею. Київський князь Ігор любив полювати. Одного разу заїхав він у сторони Пскова. Пробрався він крізь ліси до річки Велика, через яку треба було перебратись на другий бік. Але не було чим. Аж раптом бачить: хтось пливе човном унизу річки. Дав він знак, і човен поволі почав наближатись. Чимало здивувався князь, коли угледів, що човном кермує дівчина, та ще й надзвичайно вродлива. Він попросив перевезти його на другий берег річки. Дівча погодилось. Молодий князь відразу закохався в юну красуню. Та Ольга, хоч і поганка, була добре вихована своїми батьками. Зауваживши його пристрасть, сказала: “Чому непокоїшся, пане? Опам’ятайся і зрозумій, що ти – князь! Як правитель і суддя маєш усім людям світити прикладом чесного життя й добрих діл! Хіба зможеш щось забороняти й праведно судити, коли сам, переможений бажанням, чинитимеш? Хоч тут я сама й слаба, порівняно з тобою, та все ж таки мене не переможеш. І коли б ти мене змушував до чогось нечесного, то глибина цієї річки мене захоронить, бо мені краще вмерти і мати цю воду замість гробу, аніж свою невинність втратити”. Князь, почувши мудрі слова Ольги, замислився і нічого не відповів, тільки мовчав присоромлений. Так вони перепливли річку і розійшлися. Дивувався князь розуму шляхетної дівчини. А потім, як прийшов час Ігореві одружитися, він відшукав Ольгу та попросив її стати йому дружиною. Так 903 року Ольга стала київською княгинею. Ігор одразу полюбив Ольгу – за її красу, чесноту і шляхетність. Та й вона його вподобала, бо дав себе скерувати на добрий шлях.
Ольга була Ігорю вірною дружиною, доброю порадницею, всім серцем його любила, в усьому проявляла розважливість, а передусім відзначалась праведністю свого життя, яке вона ще більше ушляхетнила, прийнявши християнство. Не знаємо точно, коли княгиня Ольга охристилася. Найбільш правдоподібно – в 955 році. Але існують різні здогади щодо місця, де вона прийняла святу Тайну Хрищення. На думку окремих істориків, княгиня Ольга була охрищена в Царгороді, інші вважають, що – в Києві, де вже на той час було чимало християн, у тому числі на княжому дворі стояла вже й церква св. пророка Іллі, і, можливо, їздила Ольга до Царгорода вже християнкою разом зі своїм духовним отцем Григорієм.
Але в літописі “Повість врем’яних літ” читаємо: “В літо 6463 (955 р.) поїхала Ольга в Грецію і прибула в І Царгород. А був тоді царем Константин, син Лева; і прийшла дo нього Ольга, а він спостеріг, що вона дуже гарна та розумна жінка, і дивувався з її розуму, говорив з нею та й пропонував їй ось що: “Ти, – каже, – достойна царювати з нами в нашій столиці”. А вона зрозуміла, куди він хилить, та й відповіла йому: “Я поганка, але як бажаєш, щоб я христилась, то христи мене, але тільки ти; інакше не охрищуся”. І охристив її цар з патріархом. А, охристившись, раділа вона духом і тілом, а патріарх повчав її у вірі та говорив: “Благословенна ти між жінками руськими, бо ти полюбила світло та покинула темряву. І благословлятимуть тебе сини Русі аж до останнього покоління твоїх онуків”. Та й вчив її про церковний устав, молитву та пости, милостиню і здержливість. А вона смиренно стояла та слухала, немов губка, що приймає вологу, і відповіла з подякою патріархові: “За твоїми моліннями, владико, нехай спасенна буду від сіті лукавого”. Назвали ж її під час Хрищення ім’ям Олена, як і давню царицю, матір Константина Великого. І благословив її патріарх та й дав їй відпуст. А після Хрищення цар сказав їй: “Тепер хочу взяти тебе собі за жінку”. А вона йому відповіла: “Як же ти візьмеш мене собі за жінку, коли ти христив мене та є мені хресним батьком, а я тобі дочкою! Як і сам знаєш, християни не мають права на таке”. І відповів їй цар: “Перехитрила ти мене, Ольго!” Обдарував її щедро золотом і сріблом, тканинами і посудом коштовним та й відпустив її, назвавши своєю похресницею. Вона ж, прощаючись з патріархом, просила благословення для своєї країни, кажучи: “Піддані мої – погани, мій син – також, нехай Господь збереже мене від усього злого”. А патріарх відказав їй: “Вірна дитино, в Христа ти христилась і в Христа зодяглася то й Христос збереже тебе, як охоронив Еноха”. і Ноя в ковчезі; Авраама від Авімелеха і Лота від содом’ян; Мойсея від фараона і Давида від Саула, трьох юнаків у печі і Даниїла від звірів, так і тебе спасе від ворогів і сітей їхніх”. І благословив її патріарх, і пішла вона в мирі у свою землю, і прибула у Київ. Сталось це немов з тією царицею ефіопською, що за царя Соломона відвідала його, шукаючи мудрості, і знайшла її. Бо ті, що шукають мудрості, знаходять її. Адже премудрість оспівують на роздоріжжях, на шляхах підносить вона свій голос … 3 самого дитинства шукала блаженна Ольга мудрості, того, що найкраще у цьому світі. І знайшла цінну перлину, як сказав Христос.
Ольга бажала і свого сина Святослава охристити; він же не хотів навіть слухати; але як хтось бажав христитися, то не боронив йому, лише насміхався з такого. Бо для невірних християнська віра є глупотою. Ті, що ходять у темряві, не знають світла і не бачать слави Господньої. Серце їхнє тверде, вухами недочувають, а очима ледве бачать. Каже-бо Соломон: “Діла нечестивих далекі від розуму. ” Та й Ольга говорила часто: “Сину мій, я пізнала Бога і тішуся; та й ти, як пізнаєш його, будеш радіти”. Але він не зважав на це, кажучи: “Як я можу прийняти новий закон? Мої вояки будуть з того сміятись!” А вона відповіла йому: “Як ти охристишся, то й усі те саме зроблять”. Та він не слухав матері і жив за звичаями поганськими, не знаючи: хто матері не слухає, той потрапить у біду, як сказано: “Хто не слухає батька і матері, помре”. Тому й гнівався на матір. Та все ж Ольга любила сина свого Святослава та й думала: “Нехай буде воля Божа; якщо Господь схоче помилувати рід мій на землі руській, то піддасть йому в серце думку навернутися до Бога, як і мені дав”. І продовжувала молитися за сина і народ удень і вночі, виховуючи сина свого до повноліття”.
Далі в літописі йдеться про воєнні дії Святослава, починаючи від 964 року. Під 969 роком літописець згадує про смерть княгині так: “І захворіла Ольга та й сказала (синові): “Бачиш, що нездужаю я, куди ж ти хочеш іти від мене? Поховай мене, а тоді іди, куди бажаєш”. І по трьох днях померла Ольга. Плакав за нею син і внуки її та всі люди. Ольга заповідала не справляти по ній тризни. Її похоронив пресвітер. “Бо праведних душі не вмирають, – зазначає чернець Нестор, – і як каже Соломон: ” … Пам’ять про праведника безсмертна, знана Богові й людям. .. Праведники живуть вічно, бо від Господа походить нагорода їхня, старається про них сам Всевишній. Тому вони одержать царство краси і вінок блага з руки Господа, який захоронить їх своєю десницею та й прикриє їх раменом своїм”. Та й блаженну Ольгу захоронив Він від усякого ворога і супостата диявола”.
Авторитетні історики вважають, що це літописне оповідання є вірогідним і свідчить про гуманне започаткування християнства в Україні, яке зародилося в самому серці українського народу й держави не внаслідок воєнних походів, політичних розрахунків чи сімейних посвоячень, а завдяки святій перемозі правди в душі чесної, справедливої, мудрої жінки, княгині й матері, що на вершинах слави й могутності шукала передусім істини та любові, яку зуміла передати всій українській землі.