Пам’ять святого первомученика Стефана вшановуємо 27 грудня. У цей день Христова Церква величає того, хто перший після Христа Спасителя пролив свою кров за віру, кого за проповідь Христа каменували; хто в останню хвилину свого життя сказав: “Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, який стоїть по правиці Бога” (Ді. 7, 56). Того, хто з останнім подихом молився Богу за своїх мучителів: “Господи, не постав їм цього за гріх!” (Ді. 7, 60). Мученицька смерть Стефана докладно описана 27 грудня, а сьогодні розповімо про віднайдення його мощей і їх перенесення – про події, пам’ять яких Христова Церква вшановує сьогодні.
Святе Письмо дуже коротко повідомляє: “Побожні люди поховали Стефана і зчинили великий плач по ньому” (Ді. 8, 2). Натомість передання залишило нам набагато більше відомостей. Жиди, які каменували святого Стефана, залишили його тіло на поживу воронам. Та хиже, дике і кровожерливе сотворіння уміло віддати шану тілу невинно убитого, ворон не наважився навіть сісти на мощі святого. Вірні спочатку боялися вийти зі своїх криївок, бо розлючені фарисейські прибічники погрожували смертю кожному, хто буде визнавати Христа і Його науку.
Минули віки. Від Єрусалиму, міста, що каменем убивало пророків, залишилася руїна, минулася гордість фарисеїв, хрест заволодів світом. Про печеру, де спочивали мощі святого Стефана і трьох Божих угодників, Гамалиїла, Никодима і Авива, всі забули. Аж ось однієї п’ятниці, а було це (згідно з переданням) 3 грудня 415 р., священикові села Кафармагала Лукіянові явився уві сні старець, зодягнений у світлі одежі, й наказав йому повідомити Єрусалимського єпископа Івана, що на полі, яке називається “Делагаври”, тобто поле Божих мужів, є вхід у печеру, в якій спочивають мощі святого Стефана та інших Божих слуг. Старець, який явився священикові, був святий Гамалиїл. Видіння це повторювалося тричі, до того ж святий Гамалиїл точно вказав Лукіянові, в якому гробі спочивають святі мощі.
А коли Лукіян і єпископ стали шукати печеру, копаючи землю у вказаному місці, знайшли камінь з написом єврейською мовою – “Хеліїл”, тобто слуги Божі. Під тим каменем був вхід до печери, де знайшли мощі Божих слуг, докладно так, як це описав у видінні святий Гамалиїл. Коли ж єпископи Єрусалиму, Єрихону і Севастії в присутності великого числа священиків відкрили гріб святого Стефана, то пречудесний аромат наповнила всю печеру, а сімдесят три хворих, серед яких було багато сліпих і кривих від народження, враз стали здорові. На тому місці звели величну церкву, в якій склали мощі святих Гамалиїла, Никодима та Авива, а мощі святого первомученика Стефана перенесли до Єрусалиму і поховали у церкві на горі Сіон. Саме перенесення мощей було увінчане новим чудом; коли мощі святого Стефана внесли до міста, то зразу ж випав рясний дощ на втіху народу, який дуже терпів від тривалої посухи. Частина мощей первомученика Стефана була розділена і передана у різні церкви, зокрема до Царгорода (428), за правління імператора Теодосія Молодшого і його сестри святої Пульхерії, і до Риму, в час понтифікату папи Пелагія І (555-560), у церкву святого Лаврентія. Коли пізніше венеціанці захопили Царгород, то перенесли частину мощей до Венеції і склали їх у монастирі святого Георгія. Частина мощей була передана владичій церкві в Іппонії, а святий Августин, єпископ і великий почитатель святого первомученика Стефана, розповідав, що з мощей святого витікало благовонне миро, і тричі повторилося велике чудо – воскресли померлі, яких помазали тим миром.