Найбільша доброчесність – приписувати все Богу і нічого не визнавати своїм, нічого не робити для здобуття слави людської, але все робити для Божого блага. Бо лише Він, а не хто інший, потребує від нас звіту про всі справи наші. Та в наш час цей порядок порушено. Бо сьогодні ми не стільки боїмося Того, Котрий колись сяде на судилищі і вимагатиме від нас звіту у справах наших, скільки лякаємося тих, котрі разом з нами предстануть перед судом. Чому ж у нас хвороба ця? Звідки вона проникла в наші серця? Від нечастих роздумів про майбутнє і надзвичайної прихильности до теперішнього. Звідси ми так легко чинимо недобрі справи; і якщо робимо щось добре, то робимо це лише напоказ, так що і за це нам загрожує покарання. Хтось може глянути пожадливими та хтивими очима на жінку і втаїти це як від тої, на котру подивився, так і від друзів своїх; але ніяк не приховає цього від Ока, ніколи не дрімаючого. Перш, ніж людина згрішить, невсипуще Око вже бачило в душі її злочинну хтивість і внутрішнє шаленство, бурхливий і нестримний рух помислів. Бо Всевидющий не має потреби в свідках і доказах. Тому дивися не на подібних тобі рабів. Бо якщо інша людина і похвалить тебе за твої справи, це буде без користи для тебе, якщо не прийме їх Бог; також, якщо і зганьбить їх людина, це аніскільки не зашкодить тобі, якщо не зганьбить Бог. Навпаки, високо цінуючи думку подібних тобі рабів і не боячись обурення Судді, дивися, не прогніви Його. Отже, знехтуємо похвалою людською. Доки будемо принижуватися і плазувати по землі? Чи довго будемо прагнути до землі, коли Бог кличе нас на небо? Брати Йосифа не задумали б у пустелі вбити свого брата, якби, як і повинно бути, мали перед очима страх Божий. Таким самим чином і Каїн, якби боявся суду Божого, як належало боятися, не сказав би Авелю: “Ходімо но в поле” (Бут. 4, 8). Для чого ти, бідний і нещасний, забрав брата свого від батька і завів його в безлюдне місце? Чи не для того, як ти гадав, що на полі Бог не побачить твого зухвалого злочину? Як же ти не навчився з огляду на те, що сталося з батьком твоїм, що Бог все бачить і все, що ми робимо, знає? Отже, завжди необхідно мати перед очима страх Божий, і всі шалені та несамовиті пристрасті вщухнуть. Живучи без страху, неможливо здійснити нічого благородного та дивовижного. Тому Апостол говорить: “…працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті” (Фил. 2, 12). І не просто сказав: “в острасі”, але й додав.: “та трепеті”, який є найвищим ступенем страху. Бо, якщо житейських справ неможливо здійснити без страху, то чи не тим паче духовних? Скажи мені: хто вивчився грамоти без страху? Хто став досвідченим у мистецтві без страху? Якщо ж там, де не чатує диявол, а лише лінь переважає, потрібен нам такий страх, щоб відвернути недбальство, то за такої боротьби, за таких перешкод як можна врятуватись коли-небудь без страху? Як же може народитися цей страх? Якщо ми будемо думати, що Бог усюди присутній, все чує, все бачить, не тільки діла і слова, але і все, що відбувається в серці і в глибині душі. “Бо слово … розрізняє чуття та думки серця” (Євр. 4,12). Якщо так налаштуємо себе, то і не зробимо, і не скажемо, і не помислимо нічого поганого. Тому, що б ти не робив, роби з думкою про всюдисущність Божу. Бо Він дійсно присутній усюди. Отже, чи їмо ми, чи готуємося до сну, чи гніваємося, чи крадемо щось, чи віддаємося розвагам та задоволенням, чи щось інше робимо, – подумаймо про присутність Божу, і ніколи не запалимося гнівом. Якщо таку думку будеш мати постійно, то постійно будеш у страху і тремтінні, ніби стояв поблизу самого царя. Будівничий, хоча і має досвід та практику, однак стоїть зі страхом і тремтінням, боячись упасти з будівлі. І ти увірував, здійснив багато добрих справ, піднявся на висоту: тримай себе міцно, стій зі страхом і дивися бадьоро, щоб не впасти звідти. Бо багато духів злоби, які прагнуть скинути тебе.
