Як тіла гинуть від зарази зіпсованого повітря, так точно і душа часто терпить шкоду від спілкування з людьми порочними. Саме тому Христос заповідав не тільки обминати таких людей, але й нехтувати ними: “І коли, – говорить Він, – твоє праве око тебе спокушає, вирви його й кинь геть від себе” (Мт. 5, 29), розуміючи в цій заповіді не око, – бо що поганого може зробити око, коли душа знаходиться в здоровому стані? – але друзів, наших близьких і тих, які ніби зробилися нашими близькими, наказуючи не дорожити і їх дружбою, щоб безпечніше учиняти власне спасіння. Тому і Пророк говорить: “З людьми лукавими я не сідаю, і не пристаю з підступними” (Пс. 26, 4). І Єремія ублажає того, хто “…сидить насамоті мовчки…і носить ярмо в юнацтві” (Пл. Єр. З, 27-28). Також і в Притчах йде мова про це і переконливо підказується всім, що треба не тільки відвертатися, але й тікати від людей, котрі радять зле, і не спілкуватися з ними. Бо якщо предмети матеріальні часто пошкоджуються в нас від дотику до чого-небудь шкідливого, то чи не тим паче істоти вільні? Колір і здоров’я тіла дісталися нам від природи, але стається так, що і вони псуються від стороннього впливу; також апетит – від природи, але і він втрачається в нас, коли ми хворі; і багато інших прикладів можна побачити. Якщо ж змінюються природні функції, то тим паче — ті, котрі залежать від вільного зволення, чим більше вони здатні до будь-якої переміни. Тому не будемо вважати маловажною шкодою спілкування з недобрими людьми, але передусім станемо уникати таких людей, навіть якщо б це були жінки чи друзі, чи хто інший. Воно занапащало і великих мужів, якими були Соломон і Самсон; воно розбестило й увесь народ юдейський. Зазвичай не стільки завдають шкоди дикі звірі, скільки порочні люди; ті явно чинять свої отруйні дії, а ці непомітно і нечутно щодня розповсюджують заразу, мало-помалу послаблюючи силу доброчесности. Тому і безсоромний погляд забороняється Господом: “…кожний, – говорить Він, – хто дивиться на жінку з пожаданням, той уже вчинив перелюб з нею в своїм серці” (Мт. 5, 28); так легко і швидко передається зло. А ти, коли маєш намір оселитися в місті, то намагаєшся багато взнати про тамтешній клімат, чи не шкідливий він, чи не вологий, чи не сухий; коли ж справа стосується душі, то зовсім не прагнеш узнати тих, хто має увійти у спілкування з нею, але просто, не перебираючи, ввіряєш її всім. Яке ж, скажи мені, можеш ти отримати прощення, виказуючи таке до неї презирство? Чому, думаєш ти, зробилися дивними і славетними мужі, котрі жили в пустелях? Чи не тому, що вони втекли від гамору і торжищ і оселилися якомога далі від диму, який піднімається серед клопотів житейських? Наслідуй їх і ти, намагаючись знайти пустелю серед міста. А яким чином це можливо? Якщо ти будеш уникати людей порочних, якщо будеш наслідувати доброчесних. Таким чином ти досягнеш більшої безпеки, ніж ті, хто живе в пустелях, живучи не тільки на віддалі від людей порочних, але й у спілкуванні з корисними. Бо, якщо ти будеш уникати людей порочних і наслідувати доброчесних, то здобудеш подвійну користь: і примножиш діла доброчесні, і поменшиш діла порочні. Якщо ми відсікаємо зігнилі і незцілимі члени, побоюючись, щоб усе тіло не піддалося тій самій заразі, і робимо це не через нехтування ними, а бажаючи захистити інші частини тіла, то тим паче треба чинити так стосовно до людей, товариство яких шкідливе для нас. Якщо ж ми можемо і їх виправити, і самі не зазнати шкоди, то повинні витратити на це всі зусилля. Якщо ж і вони не виправляться, і ми отримаємо шкоду, в такому випадку необхідно їх відкинути і знехтувати ними. Від цього і вони самі часто отримують набагато більше користи. Тому і Павло переконував таким чином: “Виключіть злого з-поміж себе!” і “…виключити з-поміж себе того, хто допустився цього вчинку” (1 Кор. 5, 13. 2). Згубне, справді згубне спілкування зі злими людьми. Не так швидко пристає зараза і проказа занапащає тих, хто зазнав цієї хвороби, як – злі вдачі людей порочних, “…лихі розмови псують добрі звичаї” (1 Кор. 15, 33). І Пророк також говорить: “Втікайте з-посеред Вавилону і рятуй кожен свою душу…” (Єр. 51, 6). Нехай же ніхто не має порочного друга. Якщо ж ми відмовляємося і від дітей порочних, і не поважаємо ні природи, ні її законів, ні її зв’язків, то тим паче повинні уникати порочних друзів і знайомих. Нехай нам не буде від них ніякої шкоди, та все ж не зможемо уникнути недоброго поголосу. Сторонні не втручаються в наше життя, але судять нас по нашому товариству. Заповідаю це і жонам, і дівам. Бо сказано: “…дбайте перед усіма людьми про добро” (Рим. 12, 17). Будемо ж повсякчас дбати про те, щоб не спокусити ближнього. Хоча б життя наше було найправеднішим, та якщо воно служить спокусою для інших, – втрачає всю ціну. Але як може бути, щоб праведне життя спокушало? Це буває, коли товариство з іншими людьми накликає на людину недобрий поголос. Коли ми, покладаючись на себе, спілкуємося з людьми порочними, то, якщо і самі не зазнаємо шкоди, спокушаємо інших. Кажу це і мужам, і жінкам, і дівам, даючи змогу їхній совісті визначити точно, скільки від цього зароджується лиха. Нехай я не підозрюю нічого поганого, і однаково не підозрює і ніхто інший, більш досконалий; та найпростодушніший брат зазнає шкоди від твоєї досконалости. А необхідно звертати увагу і на його неміч. Будемо ж поводитися так, щоб ніхто навіть серед невірних не міг знайти приводу справедливо докоряти нам. Як ті, котрі ведуть життя праведне, прославляють Бога, так, навпаки, ті, котрі живуть погано, дають привід до хули Його. Та не дай Боже, щоб між нами були такі, і нехай святяться діла наші так, щоб прославлявся Отець наш, “яко на небесах”, і щоб ми могли насолодитися славою Його.
